Про Україну

Чи радіти після вчорашнього "тріумфу"?

По-перше, не збирався, звичайно, дивитися, але натрапив на друзів, які вмовили. Перегляд, годі й казати, вилився в суцільний потік сарказму. Після кожного голу друзі спочатку кричали "Гол!", і  тут же ж, "Бля, це він...".

"Він" - це людина із прізвищем національного українського ідола, який худо-бідно, кажуть, володіє італійською та англійською мовами, але від якого ніхто ніколи не чув жодного слова українською. Також цей "українець" принципово не співає українського гімну. Часто пхає носа (хоча, скоріше, йому кажуть його пхати) до політики, й завжди опиняється на боці антиукраїнських сил.

Вчора на полі була гра? На полі гри вчора ніякої не було. Футбол в Європі сконав ще десятиріччя тому, отже, звісно, ніякого футболу я не очікував.

Навіть якщо Україна стане чемпіоном світу з таким футболом, я не радітиму. Й найгірше, що за останні десять років саме в Україні був чи не єдиний острів футболу, більш-менш схожого на справжній, який створював найкращий футболіст України всіх часів Олександр Рикун разом із найкращим тренером Кучеревським. Але всім було начхати.

Щодо Блохіна, браво! Він роздивився Назаренка через ДЕВ'ЯТЬ (!!!) років після того, як той показував свій кращий футбол. Сьогодні Назік - лише своя ж бліда тінь.

Отже, приємно, коли друзі вітають з перемогою, але мало хто знає, що перемогла збірна Антиукраіни. Для друзів-картвелів, щоб було зрозуміло, перемогла збірна одинадцяттьох Каладзе.